Фондовий ринок (стр. 1 из 8). Фондовий ринок

Фондовий ринок

http://text.tr200.biz - скачать рефераты, курсовые, дипломные работы

Міністерство освіти і науки України

Криворізький Економічний Інститут

Київський Національний Економічний Університет ім.В. Гетьмана

Кафедра політичної економії

Курсова робота

з політичної економії на тему:

Фондовий ринок

Виконав студент I курсу

Факультету Обліку і Аудиту

групи 6.509(13) - 2

Васяніним Іваном

Науковий керівник:

Овчеренко Ліда Володимирівна

Кривий Ріг-2009

План

План 2

Вступ 3

Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки 6

1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій 6

1.2. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі 12

1.3. Державні органи регулювання 16

1.4. Номінальні держателі цінних паперів 19

Висновки до розділу 1 22

Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України 24

2.1. Особливості організації фондового ринку України 24

2.2. Основні показники діяльності української фондової біржі 29

Висновки до розділу 2 32

Висновки 34

Список використаної літератури 38

Вступ

Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.

Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічної кризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьому сприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча земля та багаті природні ресурси.

В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі як макроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільність національної валюти, прискорення курсу приватизації.

Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються.

Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників

Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі функціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективності.

В умовах глобалізації економічного розвитку фондовий ринок повинен забезпечувати фінансово-економічну стабільність країни на базі ефективного використання реальних інвестиційних потоків. Це дасть змогу оптимізувати всі основні складові єдиного народногосподарського комплексу. Покращуючи внутрішні властивості самих інвестицій, завжди необхідно звертати увагу на фактор зміни взаємодії фондового ринку та соціально-економічних і екологічних чинників. Таким чином, обрана проблема для дослідження є актуальною і своєчасною.

Метою даної роботи є аналіз проблем розвитку фондового ринку сучасними науковими методами у просторі єдиної економічної системи, що дозволяє визначити оптимальний рівень ринку як фактор розвитку економічних соціально-політичних, демографічних та екологічних чинників геополітичного комплексу. Автором була зроблена спроба оцінити вплив основних показників, що характеризують стан сучасного фондового ринку України.

У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє визначну роль, оскільки він одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з най ефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а від так увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.

Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки

1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій

Ринок цінних паперів являє собою досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.

Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:

засвідчують право володіння або відносини позики;

визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;

передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;

передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів.

Ринок цінних паперів можна структурувати за такими двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок – це випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого. Первинний ринок являє собою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або вона може здіснюватися через брокерів та ділерів і являє собою безпосередні або за допомогою посередників продаж цінних паперів емітентом та придбання вказаних паперів інвесторами або посередниками.

Емітенти випускають цінні папери, а інвестори їх купують, тобто виникають первинні угоди купівлі-продажу. У процесі випуску цінних паперів, у результаті зазначених угод цінні папери, що випускаються, купуються інвесторами або ділерами вперше. Тому й ринкові відносини, які виникають в процесі випуску цінних паперів називають первинним ринком.

Первинні ринки цінних паперів існують як відносно нетривкі ринкові відносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами таких угод завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Поруч з тим, первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах. При відкритих випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки на цінні папери, що випускаються.

Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

Подальший перехід випущених цінних паперів із власності одних інвесторів у власність інших інвесторів або із власності ділерів, що придбали цінні папери в процесі їх випуску, у власність інвесторів називають обігом цінних паперів. Взаємодію, яка виникає у процесі обігу цінних паперів, називають вторинним ринком. Між первинним і вторинним ринками цінних паперів є вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Доход від продажу цінних паперів на вторинному ринку належить не емітенту, як це має місце на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або ділерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна розбіжність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом підписки. До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий, ринки цінних паперів.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.

В останні десятиріччя значна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед, первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами, фондова біржа – це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. При цьому саме оформлення і передача цінних паперів провадяться за її межами.

Відповідно до Правил Української фондової біржі та Положення про брокерські місця Української фондової біржі, учасниками торгівлі акціями на УФБ можуть бути:

брокери, що діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при біржі;

спеціалісти, які є представниками апарату біржі і ведуть торги та реєструють угоди;

помічники спеціалістів;

торгівці цінними паперами, які не є членами УФБ і які оплатили разовий чи строковий абонемент з правом укладання угоди.

Брокерські контори при УФБ являють собою товариства з обмеженою відповідальністю або закриті акціонерні товариства, створені з метою здійснення операцій з цінними паперами, включаючи акції, на Українській фондовій біржі. Учасники акціонерного товариства «Українська фондова біржа», тобто члени УФБ, можуть відкривати брокерські контори при УФБ, зареєструвавши їх у Правлінні біржі. Для реєстрації вони подають такі документи: заяву про реєстрацію брокерської контори; ксерокопію ліцензії на здійснення посередницької діяльності з акціями; ксерокопію документу, що підтверджує участь в УФБ; нотаріально засвідчену копію статуту; список засновників; список філій та представництв; реєстраційну картку брокерської контори в 2 примірниках; список брокерів-працівників брокерської контори в 2 примірниках; заяву про видачу дозволу кожному брокеру працювати на УФБ; анкету кожного брокера; дві фотокартки на кожного брокера; витяги із їх трудових книжок; копії їхніх дипломів про вищу освіту, а також копію диплома про закінчення школи брокерів при УФБ на кожного працівника контори. Дослідженням, що стосуються аналізу інвестиційної привабливості економіки та ролі фондового ринку у залученні інвестицій присвячено чимало праць як закордонних, так і вітчизняних вчених. Серед найбільш відомих авторів наступні: М. Алєксєєв, Б. Альохін, І. Бланк, В. Геєць, Л. Гітман, Б. Губський, М. Джонк, Д. Лук’яненко, О. Мозговий, Б. Рубцов, У. Шарп та ін. Проте у цих роботах не ставиться завдання оцінити роль фондового ринку у підвищенні інвестиційної привабливості економіки України для ЄС.

Головними фінансовими інструментами для залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери – акції та облігації. Фінансування інвестицій в реальний сектор економіки за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.

На жаль, сучасний стан фондового ринку є однією із найістотніших перешкод залученню зарубіжних інвестицій. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку робить Україну непривабливою для залучення капіталів для довгострокового розвитку. Проаналізувавши сучасні тенденції українського ринку цінних паперів та виявимо фактори, які перешкоджають формуванню позитивного інвестиційного клімату.

Станом на 01.03. 2006 р. за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) в Україні зареєстровано 33507 акціонерних товариств (АТ), у т. ч. відкритих - 11280 (33,7%), закритих - 22227 (66,35%). Розвиток фондового ринку у 2005р. характеризувався зростанням емісії цінних паперів і обсягів торгів

(табл.1). [30, с.14]. Таблиця 1

Обсяги емісії та торгівлі корпоративними цінними паперами

(акціями та облігаціями), млрд. грн. *

Показники	2004р	. 2005р.
Емісія цінних паперів, у тому числі	34,76	61,98
акції	28,34	24,82
облігації	4,11	12,75
Торгівля цінними паперами у тому числі,	321,3	403,8
на організованому ринку всього, у тому числі	9,4	16,4
на біржовому ринку	2,4	1,9
на позабіржовому ринку	7,0	14,5
на неорганізованому ринку	311,9	387,4

* Складено за даними ДКЦПФР Аналіз цих показників дозволяє визначити наступні тенденції:

1. Зменшився випуск акцій, що пов’язане, насамперед, з недостатнім використанням акцій для залучення інвестицій (більшість АТ для інвестування використовують переважно власні кошти або кредити).

2. Відбулося зростання випуску корпоративних облігацій (проти 2004 р. Їх випуск зріс у 3,1 рази).

3. Збільшилася частка організованого ринку цінних паперів у загальному обсязі торгів, що сприяє прозорості, ліквідності фондового ринку та визначенню справедливої ціни на цінні папери (частка торгівлі на організованому ринку збільшилася з 2,9% у 2004 р. до 4,1% у 2005 р). Зауважу, що можливості використання облігацій (порівняно з акціями) для додаткового залучення коштів значно ширші. Корпоративні облігації є найефективнішим інструментом для довгострокового фінансування й ефективним джерелом фінансування поточних чи перспективних проектів підприємства. Вони характеризуються такими особливостями:

- різними термінами випуску - від кількох місяців до 3-5 років у перспективі;

- вартість залучення коштів з використанням облігацій є, як правило, нижчою,

ніж ставки за кредитами банків;

- підприємство, розміщуючи облігації, формує позитивний імідж позичальника

серед широкого кола потенційних інвесторів;

- випуск облігацій може не потребувати забезпечення.

Слід зазначити, що в Україні організований фондовий ринок складають вісім бірж і дві торговельно-інформаційні системи. Суттєвим недоліком організованого фондового ринку України є наявність великої кількості бірж, реєстраторів, зберігачів, що суперечить міжнародним стандартам. У той час як досвід європейський держав переконливо свідчить на користь централізації обігу цінних паперів на організаторах торгівлі – фондових біржах. У Європі іде процес об’єднання найкрупніших бірж, що має принципове значення для функціонування фондового ринку.

наступна сторінка >>

nadoest.com

Фондовий ринок

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Особливості організації та функціонування фондового ринку цінних паперів

1.1Фондовий ринок

1.2Етапи становлення ринку цінних паперів

1.3 Ринок цінних паперів та його структура

1.4 Цінні папери і фондова біржа

1.5 Функція фондової біржі

Розділ 2. Аналіз ринку цінних паперів в Україні

2.І Аналіз короткострокових факторів курсоутворення на ринку акцій України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ринок цінних паперів є багато аспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України. З грудня 1993 року на біржі введена в дію система електронного обігу цінних папері, яка не виключає можливості котирування матеріалізованих цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив "Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні". Указом Президента України від 25 травня 1994 року "Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" законодавчо закріплене переміщення фінансових активів у де матеріалізованій формі та створення всеукраїнського Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів УФБ.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперів стримується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими з них є:

·кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;

·відставання існуючої законоадвчої та нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;

·слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

·нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;

·відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

·відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

В цій роботі буде розкрита сутність ринку цінних паперів України, його місце у фінансовій системі України, інструменти та шляхи вирішення проблем на сучасному етапі.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1 Фондовий ринок

Становлення ринкових відносин, що на сучасному етапі виступає головним фактором стабілізації та піднесення економіки незалежної України, передбачає як першочерговий захід оздоровлення фінансової системи. Одним із шляхів досягнення цієї мети є створення ринку цінних паперів. Дійовий фондовий ринок виконує функції ш переміщення капіталу від інвесторів до виробництва, визначений ефективності використання фінансових ресурсів в окремих секторах економіки, перебігу капіталу з однієї галузі в інші.

Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів, їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

Концепція розвитку фондового ринку в Україні була прийнята з метою створення належних умов для функціонування та розвитку національного ринку цінних паперів. Але створення державної інституції з регулювання фінансового ринку—Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку має особливе значення для розвитку цивілізованого фондового ринку в Україні. Нагляд за фондовим ринком здійснюється в інтересах тих суб'єктів, які на ньому працюють.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку пережила своє друге народження після прийняття парламентом України Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", який надав Держкомісії нові можливості у створенні ринку пінних паперів.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності .

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв’язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери (до речі, фізичній особі для цього потрібно мати мінімум 1 000 дол. США). До учасників фондового ринку належать посередники – це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на ринку цінних паперів системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного ринку цінних паперів передбачають обов’язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та розрахунково-клірингових банків чи корпорацій. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами.

Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій . Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів.

Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Учасники Національної депозитарної системи:

· прямі учасники – депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

· опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарії. Депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

mirznanii.com

Що таке фондовий ринок.

Цінні папери - це один з найбільш привабливих варіантів інвестування. Фондовим ринком називають механізм, який об'єднує осіб, які мають вільними інвестиційними коштами та осіб, які потребують таких коштах.

Щоб точніше з'ясувати, що таке фондовий ринок, або ринок цінних паперів, потрібно зрозуміти, що він є частиною величезної системи під назвою фінансовий ринок. Об'єкт угод купівлі-продажу на фондовому ринку - це виключно цінні папери. Найважливіша особливість фондового ринку полягає в тому, що цінні папери можуть звертатися на ньому абсолютно безперешкодно. Це означає, що інвестор якого-небудь виробництва, який здійснив це за допомогою покупки акцій, наприклад, має право продати ці акції. Однак після такої перепродажу саме підприємство, що випустило акції, як і раніше буде функціонувати. На виробничий процес підприємства ніяк не вплине факт перепродажу цінних паперів. Ця особливість фондового ринку дає вкладникові можливість вибирати термін, на який він готовий інвестувати в конкретний бізнес. У структурі ринку цінних паперів окремо виділяють ринок капіталу і грошовий ринок. На першому звертаються або цінні папери з терміном погашення більше одного року, або безстрокові. На грошовому ринку предметом угод є цінні папери з коротким терміном дії - до року. По своїй організації фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Якщо на первинному ринку цінні папери розміщуються виключно знову випущені цінні папери, то на вторинному ринку відбувається перепродаж уже куплених колись одним або декількома інвесторами цінних паперів. На випуск, або емісію, цінних паперів зазвичай мають право тільки юридичні особи, за винятком векселів. Вже на вторинному ринку також існують дві підструктури. Перша з них - біржовий ринок, який являє собою обіг цінних паперів всередині біржі. Друга - позабіржовий ринок, яка включає також звернення паперів за межами бірж.Чтоби цінний папір виявилася допущеної до біржових торгів, потрібно її відповідність встановленим біржею вимогам. Процес внесення знов емітованої цінного паперу в котирувальний біржової лист називається лістингом. Сам котирувальний лист - перелік цінних паперів, що пройшли через лістинг. Проте одного разу пройшли цю процедури цінні папери можуть згодом з якихось причин перестати відповідати встановленим критеріям, і в такому випадку паперу знову будуть викреслені з котирувального листа, або будуть піддані процедурі делістингу. Щоб стати учасником фондового ринку та успішно займатися інвестиціями, не обов'язково профільну освіту або великі суми вільних грошей. У першу чергу, необхідно вивчити наявний досвід трейдингового бізнесу, а потім можна поступово діяти. Однак торгівля на фондовому ринку ставиться до бізнесу з високим рівнем ризику, і новоспеченому учаснику фондового ринку слід розуміти, що будь-яке його рішення приймається виключно на власний страх і ризик.

tips-ua.com

Фондовий ринок України

1.Фондовий ринок України та перспективи його розвитку.

2.Функції комерційних банків.

Список використаної літератури.

1.Фондовий ринок України та перспективи його розвитку

Сьогодні Україна реалізує свою можливість створити ринок цінних паперів на основі впровадження вищих європейських і світових стандартів.

Він охоплює частину кредитного ринку з його операціями щодо випуску й обігу боргових інструментів і повністю ринок інструментів власності та їхні похідні.

Ринок цінних паперів - це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами.

В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.

Міжнародно визнаними стандартами ринку цінних паперів стали принципи прозорості, відкритості й доступності, впорядкованості і конкурентності. У відповідності з цими принципами фондовий ринок в Україні складається з двох сегментів: біржового і позабіржового ринків.

Метою вивчення даної теми є оволодіння основоположними засадами організації фондового ринку, з'ясування суті фондової біржі як самоврядного безприбуткового акціонерного товариства, яке сприяє фізичним і юридичним особам у купівлі-продажу цінних паперів, центрального депозитарію, клірингового банку, організації операцій з цінними паперами у паперовій і нематеріальній формах, з'ясування особливостей функціонування позабіржової торгівельної системи.

Ринок цінних паперів в Україні вже набув такої організаційної структури:

Водночас ринок цінних паперів є також особливим сегментом фінансового ринку, що представляє собою механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками на основі трансформації тимчасово вільних грошових коштів у грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і за певну плату у вигляді відсотка. В економічній літературі категорія «ринок цінних паперів» часто виражається терміном «фондовий ринок». Як сегмент фінансового ринку він складається з таких елементів:

Схема показує, що фондовий ринок є багатоаспектною складною економічною системою, на основі функціонування якої ринкова економіка:

1)акумулює капітал для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери;

2)відображає сукупність економічних відносин, які виникають під впливом співвідношення попиту і пропонування позичкового капіталу;

3)головним завданням фондового ринку є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок об'єктивно висвітлює найефективніші галузі і сфери економіки, в які вливається капітал через купівлю-продаж цінних паперів;

4)для нормального функціонування ринку цінних паперів важливими є два аспекти: саморегулювання і державно-планове регулювання. В свою чергу саморегулювання можна розглядати як індивідуальне - дотримання морально-етичних норм і правил поведінки кожним з учасників ринку, і колективне - відпрацювання правил і положень, які мають виконуватися колективними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів охоплює формування єдиної державної політики й адаптацію його до міжнародних стандартів, координацію і контроль за випуском в обіг цінних паперів та їх похідних, захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів і санкцій проти порушників, сприяння розвитку ринку цінних паперів, узагальнення досвіду і підготовки пропозицій з удосконаленням системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке надає переважно короткострокові позички, цей ринок шляхом розміщення на ньому, скажімо, облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти навіть на кілька десятиліть, а, реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.

Ринок цінних паперів становить частку ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Через участь банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ і фондової біржі тут акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави і приватних осіб з метою спрямування у виробниче і невиробниче інвестування. Розрізняють два типи ринку цінних паперів первинний і вторинний, їх взаємодію можна відобразити так:

Внаслідок продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові ресурси, а цінні папери зосереджуються у перших покупців. Провідними елементами первинного ринку є:

Тут емітент проти відповідно узгодженої суми грошей передає свій титул власності для інвестицій іншим особам. Як правило, обіг цінних паперів на первинному ринку охоплює лише нові випуски цінних паперів (переважно торгово-промислових корпорацій). Цим актом через первинний оборот цінних паперів здійснюється фінансування розширеного відтворювального процесу підприємств і фірм. На ньому можуть діяти колективні інвестори, в тому числі комерційні банки, страхові компанії пенсійні та інвестиційні фонди тощо. Але, якщо роль первинного ринку у повоєнний період в Європі швидко зростала, то нині більшу активність проявляють фондові біржі, на яких рух цінних паперів продовжується переважно відособлено від емітентів. Тобто первинний ринок, пропустивши через себе нові випуски акцій та облігацій, забезпечує наступне функціонування вторинного ринку.

Основу вторинного ринку становить фондовий ринок: біржовий та позабіржовий або організований і неорганізований.

Вторинний ринок діє тому, що первинний інвестор користується своїм правом і перепродує цінні папери іншим особам, а вони - вільні у своєму виборі - перепродують їх наступним вкладникам. Внаслідок цього ті цінні папери, що пройшли випробування первинним ринком і довели свою належну життєздатність, попадають у наступний оборот, що діє без участі того акціонерного товариства, яке їх випустило і започаткувало розміщення.

Вони постійно купуються і продаються, переходять від одних власників до інших, втрачають чи набувають курсову ціну. Навіть дивіденди за ними досить часто за угодою з емітентом сплачує генеральний торгівець. Очевидно, що якби не було повномасштабного вторинного ринку, то не було б ліквідності цінних паперів і ефективного первинного ринку. Діючий механізм вторинного ринку не тільки забезпечує ліквідність цінних паперів, тобто здатність негайно перепродуватись, а і стимулює довіру вкладників та бажання купувати нові фондові папери. Загалом, цим суттєво посилюється процес повнішого акумулювання ресурсів суспільства в інтересах забезпечення динамічного зростання виробництва.

Звичайно, через дрібних і середніх інвесторів і на вторинному ринку здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Але спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджуються навколо переходу титулу власності й перетасовки контролю між різними фінансовими групами.

Особливістю діяльності сучасної біржі стає реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас створення умов для найширшої торгівлі цінними паперами з метою надання можливостей власникам реалізувати їх у найкоротший час за невеликих варіацій курсів і невисоких реалізаційних витратах - головне у діяльності вторинного ринку. Якби не було вторинного ринку або діяла обмежена чи ускладнена перешкодами організація наступних перепродаж цінних паперів, то це обмежило б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти у всі чи частину цінних паперів, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної грошової підтримки для вдосконалення й розширення виробництва.

Біржовий ринок цінних паперів

В структурі вільного ринку цінних паперів розрізняють біржовий та небіржовий оборот цінних паперів. Термін "біржовий оборот" означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі і стосується фондової біржі.

Фондова біржа - спеціалізована установа, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів, створює умови для концентрації попиту і пропозиції, а також для підвищення ліквідності ринку цінних паперів на регулярній та упорядкованій основі. Світовою практикою напрацьовано <3в/ моделі фондової біржі:

а) фондова біржа як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають дозвіл на торгівлю цінними паперами. Як правило, засновується фондова біржа у формі закритого акціонерного товариства, діяльність якого носить некомерційний характер. Доходи біржі використовуються для зосередження попиту і пропозиції цінних паперів, сприяння формуванню їх біржового курсу та здійснення іншої діяльності. Вони утворюються, головним чином, з платежів за реалізованими угодами, плати за брокерські місця тощо і не підлягають розподілові між засновниками. Тобто засновники фондової біржі отримані доходи спрямовують на модернізацію біржової інфраструктури, а не отримання прибутку від інвестованого в біржу капіталу. Тому до числа засновників і членів біржі переважно входять професійні торгівці цінними паперами;

б) публічна форма біржі. Власником біржі є держава, а відвідувачі складають публіку. Повсякденне управління діяльністю публічної біржі здійснює представник держави, а персонал виконує функціональні обов'язки на основі найму як державні службовці.

Кожна фондова біржа формує певну сукупність брокерських місць, власники яких приймають участь в біржових зборах, використовують технічні засоби й обладнання, отримують належні послуги на основі взаємодії з біржею як комерційною організацією.

Особливістю діяльності сучасної біржі стає реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас створення умов для найширшої торгівлі цінними паперами з метою надання можливостей власникам реалізувати їх у найкоротший час за невеликих варіацій курсів і невисоких реалізаційних витратах — головне у діяльності вторинного ринку. Якби не було вторинного ринку або діяла обмежена чи ускладнена перешкодами організація наступних перепродаж цінних паперів, то це обмежило б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти у всі чи частину цінних паперів, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної грошової підтримки для вдосконалення й розширення виробництва.

2.Функції комерційних банків

Серед фінансових посередників провідна роль належить банкам. Це зумовлено такими їх перевагами:

а) на банки випадає більша частина фінансових ресурсів у перерозподілі позичкових коштів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

б) банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і безпосередньо впливають на ринкову кон'юнктуру. Інші посередники такої можливості не мають. Крім того, діяльність банків з пропозиції грошей впливає на становище всіх посередників на грошовому ринку. Банки ведуть рахунок всіх інших посередників, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове обслуговування і через це можуть впливати на діяльність всіх інших посередників;

в) банки надають різноманітні послуги економічним суб'єктам.

Інші посередники спеціалізуються лише на окремих фінансових операціях, здебільшого з обмеженою сферою їх функціонування. Тому можливості впливу на грошовий обіг і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого іншого виду небанківських посередників;

г) банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Значна частина цих коштів залишається у банках. Це примушує їх вкладати залучені кошти у високоліквідні активи, зокрема у короткострокові кредити, які непов'язані з додатковими умовами, що могли б погіршити ліквідність банків;

д) розміщуючи свої резерви, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей. А щоб не допускати надмірного збільшення пропозиції грошей і не порушувати товарно-грошову рівновагу на ринку, здійснюється система контролю і регулювання банківських резервів через центральний банк. Щоб забезпечувати захист інтересів вкладників, створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків через централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контроль за їх дотриманням.

Банківська діяльність пов'язана з виконанням таких трьох посередницьких операцій:

— прийом грошових вкладів від клієнтів;

— надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;

— здійснення розрахунків між клієнтами.

Комплекс названих трьох операцій вважається визначальною ознакою центральних і комерційних банків. Указані три види операцій називають базовими. Вони створюють первинну сферу банківської діяльності.

На практиці банківські посередники, крім названих трьох базових операцій, можуть виконувати багато інших операцій, таких як інвестиційні операції, інкасація і перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів у національній та іноземних валютах, видача гарантій і поручительств, управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

У разі виконання банком, крім трьох базових операцій, ще й інших не базових операцій, його називають універсальним.

Але якщо він виконує не всі базові операції, а лише одну чи дві з них, то, очевидно, він не є банком у повному розумінні цього слова. Це лише частина банку і в цьому разі його називають спеціалізованим.

Якщо посередник грошового ринку не виконує жодної із трьох наведених операцій, він належить до небанківських фінансових посередників.

Визначення суті банку через його операції поширюється на всі види банків, тобто на центральні і комерційні. Центральні банки приймають депозити, видають кредити і здійснюють розрахунки, але взаємовідносини їх поширюються не на господарські суб'єкти, а лише на банки. Останнє не змінює ситуації, за якою центральний банк підпадає під вимоги базових банківських ознак.

Як самостійні суб'єкти грошового ринку, банки виконують певні економічні функції. У цих функціях конкретизується суть і призначення банків. Загалом банки виконують такі функції:

— трансформаційну або змінну;

— емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою діяльністю банків та їх особливим місцем серед фінансових посередників. Вона полягає у зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банк: рівень ризикованості, строковість, обсяг, просторове спрямування. У зв'язку з цим виділяють й аналогічні напрямки трансформації, тобто трансформація ризиків, трансформація строків, трансформація обсягів, просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банківська діяльність пов'язана з високим ризиком. Але, вживаючи відповідних заходів, банки можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму До таких заходів належать: диференціація відсоткових ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів, диверсифікація активних операцій тощо. Тому банки беруть не себе значну частину ризиків неповернення вкладів.

Трансформація строків означає, що в процесі мобілізації короткострокових коштів у великих розмірах та їх постійне поновлення, банки мають можливість спрямовувати частину цих коштів у довгострокові кредити і на довгострокові активи. Це вигідно і банкам, і позичальникам, і кредиторам за таких обставин:

— банки отримують вищий прибуток за розміщення коштів;

— позичальники мають можливість профінансувати свої довгострокові проекти;

— кредитори отримують більші доходи на вклади.

Трансформація обсягів капіталів проявляється в тому, що банки, мобілізуючи великі обсяги грошових коштів із невеликих вкладів, мають можливість профінансувати масштабні проекти. Без банків невеликі грошові кошти могли б залишатися розпорошеними і використовуватися з низькою ефективністю.

Просторова трансформація характеризується тим, що кошти мобілізуються банком з багатьох регіонів країни та з інших країн, а їх спрямування здійснюється на фінансування проектів одного регіону, одного об'єкта чи країни. Завдяки цьому розширюються географічні можливості грошового ринку. Він перетворюється у міжнародний і світовий. Це полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що лише банки можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в обіг. При цьому може відбуватися або збільшення пропозиції грошей, або їх зменшення, коли гроші вилучаються з обігу. Цю функцію виконують і центральний банк, і комерційні банки. Центральний банк — коли емітує готівкові та депозитні гроші, а комерційні — коли вони емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі банки наділяються і іншими функціями, зокрема функцією акумулювання коштів та функцією регулювання грошового обігу. Вважається, що акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, так як будь-яка форма трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. А що стосується регулювання грошового обігу, то воно досягається через трансформаційну і емісійну функції банків. Через трансформаційну функцію відбувається структурне, якісне регулювання грошового обігу, а через емісійну — здійснюється кількісне регулювання грошового обігу, тобто регулювання маси грошей в обігу та загальної пропозиції грошей.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання ними своїх операцій. Перелік операцій, які можуть здійснювати сучасні банки, змінюються залежно від виду банку, а також залежно від країни, в якій функціонує цей банк. Кількість операцій, що можуть виконувати універсальні банки, досить велика. Це, зокрема, депозитні операції, надання кредитів, інвестиційні операції, лізингові операції, страхові послуги, консультаційні послуги, розрахунково-платіжні операції, управління потоками грошової готівки, валютні операції, трастові операції тощо.

З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці країни. Через виконання банками трансформаційної функції відбувається їх вплив на прискорення обігу капіталу в процесі відтворення, сприяння розширенню сфери обсягів суспільного виробництва і підвищенню їх ефективності. З виконанням емісійної функції відбуваються такі процеси:

— забезпечується потреба обігу в платіжних засобах;

— зміцнюється договірна і платіжна дисципліна в господарських суб'єктах;

— удосконалюється та зміцнюється грошовий обіг.

В економічній літературі діяльність банків розглядається в двох аспектах:

а) як фінансовий посередник між кредиторами і позичальниками;

б) як підприємство, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку.

Якщо банк розглядати з макроекономічних позицій, коли він виступає як учасник руху капіталу в процесі суспільного відтворення, то тут діяльність банку зводиться до посередника фінансового ринку. Але, якщо банк розглядати з мікроекономічних позицій, коли він функціонує як комерційна структура, одна з численних конкурентів суб'єктів ринку, що протиставляє свою продукцію конкурентам, то тут він опиняється у ролі продавця своєї продукції.

Отже, банк можна розглядати як фінансовій посередник і як підприємство, що виготовляє особливий продукт для ринку: кредитні ресурси. Тому в працях, присвячених аналізу грошово-кредитної політики, банки розглядаються переважно, як фінансові посередники. Але якщо розглядати питання керування банком, механізм його функціонування, то банк розглядається, як підприємство, яке постачає на ринок кредитні ресурси та інші фінансові продукти.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

2. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.

3. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.

4. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федорен-ко. -К.: Алерта, 2004. -477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.

8. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.

referat-ok.com.ua

Фондовий ринок

Міністерство освіти і науки України

Криворізький Економічний Інститут

Київський Національний Економічний Університет ім.В. Гетьмана

Кафедра політичної економії

Курсова робота

з політичної економії на тему:

Фондовий ринок

Виконав студент I курсу

Факультету Обліку і Аудиту

групи 6.509(13) - 2

Васяніним Іваном

Науковий керівник:

Овчеренко Ліда Володимирівна

Кривий Ріг-2009

План

Вступ. 3

Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки 6

1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій. 6

1.2. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі 12

1.3. Державні органи регулювання. 16

1.4. Номінальні держателі цінних паперів. 19

Висновки до розділу 1. 22

Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України 24

2.1. Особливості організації фондового ринку України. 24

2.2. Основні показники діяльності української фондової біржі 29

Висновки до розділу 2. 32

Висновки. 34

Список використаної літератури. 38

Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:

засвідчують право володіння або відносини позики;

визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;

передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;

mirznanii.com

Фондовий ринок (ринок цінних паперів)

24.12.2015

Фондовий ринок являє собою сукупність грошового ринку і ринку капіталів в частині торгівлі фондовими інструментами, що засвідчують майнові права своїх власників на різні види товарів. Він є складовою частиною фінансового ринку, поява якого пов’язане з купівлею-продажем різних цінних паперів. Ринок цінних паперів дозволяє продати або придбати права на власність, втілену в цінних паперах, і отримати дохід з цієї власності. Перші біржі торгували не так акціями, скільки облігаціями, які випускали уряду. Розвиток акціонерної власності з кінця XIX ст. призвело до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а операції з облігаціями зосередилися на відкритому ринку («вуличному ринку»), т. е. позабіржовому ринку.Цінні папери – це документи, що виражають відносини власності або відносини по позиці. Всі цінні папери поділяються на акції, облігації та похідні від них цінні папери – деривативи.Акції випускаються фірмами; облігації – як фірмами, так і урядами; деривативи – фірмами, банками, власниками підприємств, власниками пакетів цінних паперів. Вони буквально наводнили весь фінансовий світ, що, до речі, стало однією з причин Глобального кризи. Оскільки за облігаціями в певний термін виплачується і сама позика, і позичковий відсоток, то їх іноді називають цінними паперами з фіксованим доходом.Акції та облігації володіють різною цінністю для інвестора. Облігації (особливо державні) забезпечують більшу схоронність заощаджень, ніж акції, але дають менший дохід. Акції більше схильні до ризику фінансових втрат, але мають і велику можливість нарощування капіталу і доходу. Крім того, акції мають право голосу, вони ліквідні, т. Е. Їх можна легко продати. Все це робить акції більш привабливими для інвестора, ніж облігації. Акції та облігацій можуть бути конвертованими.Деривативи – це насамперед ф’ючерсні контракти як самостійний вид біржових операцій та опціони. Опціон означає можливість купівлі-продажу права на придбання або продаж похідних паперів за певною ціною в певний момент протягом певного терміну. Їх легко оформити, переоформити, поступитися і т. Д. Ф’ючерс – це біржовий контракт.Ринок цінних паперів підрозділяється на два типи: первинний ринок, що виникає в момент емісії цінних паперів, і вторинний ринок, на якому випущені раніше цінні папери перепродаються. Це пов’язано з циклом дії цінних паперів, який складається з періоду випуску цінних паперів, їх первинного розміщення і часу обігу на вторинному ринку. Вторинний ринок, у свою чергу, підрозділяється на біржовий і позабіржовий («вуличний») ринок.Фондові інструменти. Виділяють кілька основних різновидів фондових інструментів.Акції є титулом власності, що дає право голосу (тільки звичайні акції) і право отримання частини прибутку. Підприємства і банки випускають акції, які набувають юридичні та фізичні особи. Акції успішних компаній гарантують дохід, тому вони цінуються високо – це так звані «блакитні фішки».Конвертовані облігації дають право при настанні певних умов (як правило, після закінчення деякого часу) обміняти їх на акції підприємства.Облігації дозволяють власнику одержувати заздалегідь фіксований дохід у вигляді відсотків.Депозитарні розписки є свідченням володіння часткою в пакеті (пулі) акцій конкретної акціонерної компанії. Вони видаються банком – зберігачем акцій.Варранти – цінні папери, що дають право на купівлю (продаж) акцій на певних умовах або обмін на акції.Опціони – контракти, що дають його покупцеві право, а продавцеві зобов’язання купити або продати базовий актив (акції, товари, валютні цінності і т. п.) За заздалегідь фіксованою, ене.Ф’ючерс – стандартний біржовий контракт на покупку тродажу) певної кількості акцій за фиксируемой в юмент укладення ф’ючерсу ціною після закінчення певного ремени.Депозитний сертифікат – банківське свідоцтво про де- ежном вкладі юридичної особи.Ощадний сертифікат – банківське свідоцтво грошовий внесок фізичної особи.Вексель свідчить про право власника отримати визна ённую суму в певний час у певному місці від екселедателя (особи, що виписала вексель і є долж- ІКОМ за векселем) або іншої особи (тільки для перекладних століття- шлей), при цьому дана особа має бути обов’язково зазначено в Ексель.Вексель є однією з найстаріших цінних паперів і від- осітся до початку XII ст., Коли генуезькі купці стали віддавати еньгі місцевим менялам в обмін на письмові зобов’язання олучая ту ж суму в іншому місці. Тим самим купці отримують можливість пересуватися по небезпечним в той час доро- 1М, не ризикуючи втратити гроші.Чек зазвичай є різновидом переказного векселя сурогатом готівкових грошових коштів.

На рубежі XIX-XX ст. в США прибула рекордна кількість емігрантів, Меріков переживала економічний підйом, і європейців манили віз- ежності, які тут відкривалися. Саме в ці роки Генрі Форд наїв випуск своєї наймасовішою моделі «Форд Т», а Рокфеллер створив юфтяную імперію «Стандарт ойл». Розбагатілі американці відправляти до Європи на відпочинок, щоб долучитися до історичних та культурних шностям. Одна така поїздка закінчилася винаходом фінансового ютрумента, пізніше отримав небувалу популярність у путешествен- 1К0В і туристів. Власник кур’єрської компанії American Express Джей і Фарго, відправившись в європейська подорож, вирішив не везти на- [чность, а скористатися акредитивом. Повернувшись з поїздки, Фарго лзвал співробітника фірми Марселіуса Беррі і розповів йому про митарстві, з якими він зіткнувся при переведенні в готівку акредитивів.У 1891 р арселіус Беррі розробив концепцію й дизайн дорожнього чека Amerin Express.

Учасники фондового ринку. Фондовий ринок поділяється на ринок державних цінних паперів і ринок корпоративних цінних паперів. Біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів – це фондові біржі та позабіржові торговельні системи відповідно. Основними учасниками фондового ринку є емітенти та фінансові посередники, інвестори, органи держрегулювання, різного роду приватні компанії та саморегулівні організації.Емітенти – це підприємства і організації, які залучають грошові ресурси під розміщення цінних паперів. Фінансові посередники (брокери і дилери) володіють відповідними ліцензіями, що дають їм право здійснювати посередницькі функції між емітентами та інвесторами.Інвестори – юридичні та фізичні особи, які володіють вільними коштами і бажаючі їх інвестувати в цінні папери.Органи державного регулювання та нагляду – це Міністерство фінансів, Центральний банк, Комісія з цінних паперів. Їх іноді називають фінансовою владою.Саморегулюючі організації – професійні об’єднання фінансових посередників. Назва це досить умовне, оскільки ніяких «саморегулюючих організацій» в системі ринкової економіки не існує.Інфраструктура ринку цінних паперів – консультаційні та інформаційні фірми, реєстратори, депозитарні та розрахунково-клірингові мережі.Найважливіша частина фондового ринку – це позабіржовий ринок цінних паперів. Його історія починається з моменту створення перших акціонерних товариств у 60-і рр. XVI ст. У 1568 р була зареєстрована одна з найперших угод. З кінця XVII ст. цей ринок почав торгувати вже не тільки акціями, але й похідними паперами – ф’ючерсами та опціонами. Тоді ж з’явилися брокери з цінних паперів. Поява і розвиток нових інформаційних технологій та Інтернету дає новий стимул для посилення ролі позабіржових фондових ринків. Провідною і найрозвиненішою позабіржовий системою є N АББАС) – Система автоматичного котирування національної асоціації інвестиційних дилерів. Позабіржова торгівля в десятки разів перевищує обсяги торгівлі на біржі.

« Фондові біржі, їх діяльність Страхування та страхові послуги »

moyaosvita.com.ua

Фондовий ринок України

Вступ.

1. Поняття та сутність фондового ринку України.

2. Сучасний стан, тенденції та закономірності розвитку вітчизняного фондового ринку.

3. Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Нормальний розвиток економіки постійно потребує мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Важливу роль у здійсненні цього процесу відіграє фінансовий ринок.

Сучасний фінансовий ринок є складною структурою з багатьма учасниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління усіма економічними процесами.

У структурі фінансового ринку особливо виділяється ринок цінних паперів, який поєднує відносини з приводу емісії та купівлі-продажу специфічного товару - цінних паперів.

Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумуляції капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, покращенню добробуту громадян за рахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів дійсно є складною організаційно-економічною системою взаємодії багаточисельних учасників стосовно обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі - продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають свою вартість, вільно обертаються і засвідчують відносини співволодіння, займу і похідні від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітентами), і тими, хто їх купує (інвесторами), опосередкований, як правило, участю особливих суб'єктів підприємницької діяльності - фінансових посередників.

1. Поняття та сутність фондового ринку України

Важливою складовою фінансового ринку є ринок цінних паперів, який ще називають фондовим ринком. Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних, що виражається через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та покращання його матеріального становища.

Розглядаючи поняття фондового ринку відзначимо, що це сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доброзичливої конкуренції й обмеження монополізму. Ринок цінних паперів об'єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об'єкта вкладення з певними майновими гарантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності.

Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що є засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові, що виражають частку у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

Дольові цінні папери: акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери: облігації, казначейські зобов'язання та ін., за якими емітент несе зобов'язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні се

e-works.com.ua